Лист до Шевченка
Доброго дня, Тарасе Григоровичу! Знову пишу Вам.
Сподіваюся, що Ви прочитали мої попередні листи. Не чекаючи відповіді, пишу
знову. Болить моя душа, як і Ваша, за Україну. Тривожать серце різні думки: як
буде далі, чи мир і спокій пануватимуть, чи розбрат поселиться на землі. Мені
не хочеться думати про погане. Я хочу, щоб ми, українці, були єдині в своїх
думках, справах. Пам’ятаєте, у поезії «Псалми Давидові» Ви писали:
Чи є що краще,
лучче в світі,
Як укупі жити…
Згоден з Вами, що тільки разом можна перебороти
труднощі. Ідею соборності Ви пропонували в свій час. І яка ж вона актуальна
сьогодні! Мудрий Ти, Кобзарю, бачив далеко наперед. Бажав нам згуртованості, не
хотів чвар. А в посланні «І мертвим, і живим …» закликав:
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата, -
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
А й справді, нехай порадіє за нас Україна,
«благословить дітей своїх твердими руками».
Український народ – сильний духом, вірою своєю.
Нам є з кого брати приклад. У поезії «В казематі» Ви, Тарасе Григоровичу,
звернулися до нас:
Любітеся, брати мої,
Україну любіте.
І за неї, безталанну,
Господа моліте.
От тільки, Кобзарю дорогий, дозволь заперечити
Тобі. Не безталанна Україна, ні! Знаю, зовсім іншого значення надаєш цьому
слову. Та я все-таки скажу: «Багата талантами моя Вітчизна. Сильні ми і в
праці, і в мистецтві, і в спорті, і в науці». Думаю, що вистоїмо і в скрутні
часи, не звернемо з правдивого шляху. Вам, Тарасе Григоровичу, не буде соромно
за нас. Завітали б якось на хвилинку! Який би я радий був зустрічі з Вами! І не
тільки я. Кобзареві раділа б вся Україна. А поки що до побачення!
З повагою і
любов’ю до Вас Сіваков Богдан, учень 11 кл.
Акварель
“Садок вишневий коло хати …”
Сонечко заходить. Повітря свіже-свіже. Війнуло холодком. Тихо так навкруги.
Чути лише спів соловейка. Все засинає. Хмарки на небі бажають одна одній
спокійного сну. Бездонне небо накрило всіх своєю ніжною хустиною і шепоче: “Відпочивайте, відпочивайте…”
Бабусина хата і садочок вишневий біля неї ще не збираються спати. О, цей
садочок! Як же я люблю його! Як же мені подобається розмовляти з
вишеньками-сестрами! Здається, зараз вийде Тарас Григорович із своєю дружиною
Оксаною (подругою дитинства). Діточки (три донечки і два синочка) обнімуть тата
і маму. Онуки зійдуться до вишневого саду і попросять дідуся почитати “Садок вишневий коло
хати”.
Усміхаючися, Кобзар гляне навкруги, вдихне тиші – такої повної,спокійної, яка
буває тільки тут, у цьому садочку. Погладить голівки своїх онучат і розпочне:
Садок вишневий коло хати,
хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
“А й правда, ходімо вечеряти”, - кличе Тарасова
дружина (знаю, що ні дружини, ні дітей, ні онуків Шевченко не мав). Он і
зіронька вечірня встала: нагадує нам, що потрібно відпочити”. Невгамовний соловейко все співає та співає. Здалеку долинає сміх дівочий. Слухає Тарас Григорович і
тихо-тихо читає:
Затихло все, тільки дівчата
Та соловейко не затих.
На жаль, немає Кобзаря серед нас! Не довелося йому разом із сім’єю радіти власному
вишневому садочку.
Та живуть Тарасові вірші, його щире поетичне слово.
А бабусин садочок біля хати вишеньками обростає…
Творча
робота
учениці 7
класу
Добровольської Катерини
Твір-мініатюра
Моє перше знайомство з творчістю Т.Шевченка
Щоліта я їжджу до дідуся Івана в гості. Люблю з
ним качечок до води ганяти.
Сидимо на березі. Навколо така краса! Сонечко з неба привіт посилає, калина
сором’язливо
посміхається. Дід, пригорнувши мене до себе, починає читати:
Тече вода із-за гаю
Та попід горою.
Хлюпощуться качаточка
Помеж осокою.
Вперше ці рядки з вірша Кобзаря я почула, коли мені було п’ять років. Із тих
пір Тарасове Слово крокує зі мною по життю!
“Онученько, нехай ще каченята поплавають, а
ти почитай Шевченка”, - мовить старенький. І я читаю:
А качечка випливає
З качуром за ними.
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми…
Робота
учениці 7 класу
Лиходід Анни
Немає коментарів:
Дописати коментар